Дохтур Лівсі
КУХАРКІ І КОРОЛІ
Дохтур помнить стариє врємєна, когда договор о воєнной помощі ілі союзє щитався священим. Задумає, бувало, якесь хуйло анексіровать нєзамєтноє княжество, а у ніх договор з могущественними сосєдямі, які нємєдлєнно вводят свої войска, дают хуйлу по мозгам і дєлят його землі з малозамєтним княжеством, оставляя собі паї повкуснєє.
Тяжело було бить хуйлом у врємєна, когда міром правили королі.
Но годи шлі, кухаркіни дєті то тут, то там поднімали королєй на вила і приміряли їхню корону. А потом, нап'яливши чужу корону, всячєскі грімаснічали, мавпуя прєжніх владєльцев. Ізобрєтали новиє рітуали, ізрєкали пафосні рєчі, кічились демократичними принципами і даже умудрялися заключать новиє договора і союзи.
Но мєжду дітьми кухарок і королями пролєгла попасть. І називається ета пропасть - честь.
Королі не могли разбрасуваться честю. Как только король становився хуйлом, то й наслєдніки ставали подхуйликами. А коллєги отказувались пожимать руку і заочно ділили його землі. Бо всі понімали, шо єслі ти хуйло, то государством управлять больше не можеш. А слєдуватєльно і землі тобі не нужни.
В отлічіє от королєй, кухаркіни дєті честю не заморачувались. Бо в ізвращонном мірє, який оні умудрились построїть, статус хуйла только увєлічує стоїмость мємуаров. Вспоміная на генетічєском уровнє ніщих прєдков, які драяли монарші параші, діти кухарок з наслаждєнієм вслушиваються в непривичне шуршаніє больших дєнєг і прикидають, як би свой статус подороже монєтізіровать.
Любиє договора і союзи ними рассматрюються ісключітєльно з точки зрєнія повишенія собствєнной ліквідності і виторговування конкрєтних бонусов в обмєн на порожній піздьош, скрєпльонний нічєм не обязующей подпісью.
І коли доходить до дєла, діти кухарок, в отлічіє от королєй, усілєнно напрягають уші, прислушиваясь к направлєнію убаюкующего совєсть шуршанія банкнот і оцінюя, стоіт лі ісполнять взяті на сєбя обязатєльства.
Тєм болєє шо отмазок вагон і тєлєжка.
Можна, напрімєр, ігнорірувать фото і відєо матєріали, отсняті журналістами со всєго міра, і упрямо утвєрждать, шо доказатєльств із нєзавісімого істочніка нєт. А, значить, нічего і не проісходить. Нєзавісімость істочніка в свою очєрєдь можна трактувать в завісімості от дєнєжних потоков, які мощними цунамі обрушуються на офшорні счєта.
На крайняк, єслі шакали і завістнікі улічат в безпринципності і добьются отставкі, очєрєдноє хуйло уходить на почьотну високооплачувану пєнсію і наслаждається жизнью, періодично читая лєкції на тєму "как я докатілся до такой рєпутації", за которі разлічні фонди отвалюють кучі бабла.
І дєньги продолжають привичне шуршаніє. Так якой смисл заморачуваться взятими обязатєльствами і тєрпєть убиткі?
Дохтур помнить мір королєй. Мір, в якому чєсть обязувала правітєлєй тримать своє слово нєзавісімо от рісков ілі убитков. І словами тогда не разбрасувались, не занімалися рукоблудієм в торжествєнних залах собраній, рассуждая, як би ото і договор не соблюдать, і ліцо сохраніть. А покрєпчє сжимали зубами пєргамєнт з пєчатью, брали войска і йшли хєрачить оборзєвше хуйло, яке вознамєрілось когось анексіровать.
Мір безвозвратно ізмєнілся с тєх пор. Королєй в ньому вже не осталось...